Стаття про пшеницю: 10 фактов о генетике культурных растений Руслана Радчук «Троицкий вариант» №11(80), 7 июня 2011 года
Я не мала на увазі професійних селекціонерів узагалі. Простий добір, якщо він вівся у селянських господарствах.
Здається, я зрозуміла, що мене так непокоїло. Ті пшениця і рис, які показані в правій колонці, не представляють якого-небудь інтересу з погляду харчування. Якщо врахувати, що давня людина харчувалась приблизно так, як і шимпанзе, тоді її раціон це: 50% - фрукти, 40% - зелень, решта – тваринні білки, горіхи, корінці (останні поїдаються шимпанзе переважно в посушливий період). За точність структури харчування поручитись не можу, оскільки різні шимпанзе у різних районах мають дещо відмінне меню. Так само і людина, просуваючись на північ, змінювала свої харчові звички, проте популяризатори палеодієти наполягають на такому склад, як і у шимпанзеі. Але який сенс збирати насіння такого мізерного злака, якщо можна назбирати горіхів, накопати коріння? Я б на їхньому місці збирала горіхи (жолуді, каштани...). Вони великі, багаті за амінокислотним складом, містять жири, є калорійними, краще зберігаються, самі проростають, спроможні утворювати гаї, не потребують спеціальних агротехнічних прийомів, щоб рости і плодоносити. На їхньому тлі такі злаки, як дикий рис і дика пшениця, виглядають дуже непривабливо. Варіант: примати їли зелень цих злаків, одночасно навчились їсти і зерно. Злаки – занадто важкотравна зелень для нежуйних тварин (кажу як шанувальниця їстівних дикоросів). В природі і крім злаків є достатньо приємних на смак трав, які можуть забезпечити потреби навіть людини. Щоби хоч привернути увагу людини, ці злаки повині були мати співставну з альтернативними джерелами поживну цінність, - енергетичні затрати на їх збирання мали бути окупними.
Тому роблю припущення: оскільки точний час мутації гена, який відповідає за величину плодів цих злаків, не зазначається, ці злаки спочатку мутували, а потім були доместиковані. Хто і як вплинув на цю мутацію не відомо. Так само не з’ясовано, яка причина природнього характеру могла б спричинити таку мутацію.
no subject
10 фактов о генетике культурных растений
Руслана Радчук
«Троицкий вариант» №11(80), 7 июня 2011 года
Я не мала на увазі професійних селекціонерів узагалі. Простий добір, якщо він вівся у селянських господарствах.
Здається, я зрозуміла, що мене так непокоїло. Ті пшениця і рис, які показані в правій колонці, не представляють якого-небудь інтересу з погляду харчування. Якщо врахувати, що давня людина харчувалась приблизно так, як і шимпанзе, тоді її раціон це: 50% - фрукти, 40% - зелень, решта – тваринні білки, горіхи, корінці (останні поїдаються шимпанзе переважно в посушливий період). За точність структури харчування поручитись не можу, оскільки різні шимпанзе у різних районах мають дещо відмінне меню. Так само і людина, просуваючись на північ, змінювала свої харчові звички, проте популяризатори палеодієти наполягають на такому склад, як і у шимпанзеі.
Але який сенс збирати насіння такого мізерного злака, якщо можна назбирати горіхів, накопати коріння? Я б на їхньому місці збирала горіхи (жолуді, каштани...). Вони великі, багаті за амінокислотним складом, містять жири, є калорійними, краще зберігаються, самі проростають, спроможні утворювати гаї, не потребують спеціальних агротехнічних прийомів, щоб рости і плодоносити. На їхньому тлі такі злаки, як дикий рис і дика пшениця, виглядають дуже непривабливо. Варіант: примати їли зелень цих злаків, одночасно навчились їсти і зерно. Злаки – занадто важкотравна зелень для нежуйних тварин (кажу як шанувальниця їстівних дикоросів). В природі і крім злаків є достатньо приємних на смак трав, які можуть забезпечити потреби навіть людини. Щоби хоч привернути увагу людини, ці злаки повині були мати співставну з альтернативними джерелами поживну цінність, - енергетичні затрати на їх збирання мали бути окупними.
Тому роблю припущення: оскільки точний час мутації гена, який відповідає за величину плодів цих злаків, не зазначається, ці злаки спочатку мутували, а потім були доместиковані. Хто і як вплинув на цю мутацію не відомо. Так само не з’ясовано, яка причина природнього характеру могла б спричинити таку мутацію.