![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
progenesЗа що люблю український сегмент інтернету, то це за кипучу діяльність. Кинь зерно - одразу проростає. Написала колись про одного шарлатана, в пост прибіг справжінй живий депутат - треба в цьому серйозно розібратись! Дав якісь розпорядження своїм і побіг по справам далі. Збираються якісь ініціативи молодих науковців, штурхають один одного і депутатів, кучкуються і вигадують цікаві концепції. Я вже не кажу про волонтерів, це взагалі якісь вперті мурахи. Написала про патріотичне виховання, блогери підхопили, одразу замалювались журналісти, фейсбук РОНО також відугкнувся.
Оскільки я зараз трохи занурилась в тему патріотичного виховання, то трохи поглиблю концепцію, як це має бути по-людськи. Це має бути цікаво небайдужим батькам і, звісно, вчителям.
Швейцарський педагог Песталоцці казав про виховання дітей - це тільки любов і приклад і більш нічого. Є абсолютно чіткий критерій, як відрізнити псевдопатріотичний псевдозахід від корисного. Те, що батьки будуть робити з дитиною і для дитини, коли залишаться з нею наодинці - це все нормальні виховні заходи: вчити математику, читати книжку, грати в футбол, малювати, сходити в кіно, копати картоплю, майструвати, дискутувати. Це все правильно. Але тільки божевільний батько примусить дитину гарно вдягтись, взяти в руки кольрові прапорці, стати на стільчик і урочистно декламувати щось про небесну сотню або Шевченка, камлаючи - він навчив нас патріотизму. Ну що? Не так? Ну або мама вдома зробить букет і повісить на нього бірку “Слава українським спортсменам!”.
Давайте підсумуєм, що нам треба для патріотичного виховання. Треба відмінити всі примусові патріотично-виховні заходи, уроки мужності, пафосні ушанування. Школі залишити одні маленькі, але важливі рамки - проводити будь-які заходи, але тільки для дітей і заради інтересів дітей, а не держави. Нехай держава сама спочатку розбереться з корупцією, фінансами, реформою і війною. Як тільки діти побачать приклад цієї боротьби дорослих за гідну державу, більших патріотів годі буде уявити.
Концепція всіх заході проста - “Дитина в центрі уваги”. Всі заходи проводяться для дитини - щоб їй було цікаво і вона мала змогу сама зібрати життєвий досвід, рокрити свій потенціал.
Якщо це концерт, то саме такий концерт, який би дітлахи влаштували своїм батькам. Я не уявляю, що вони змогли б прикрасити його гаслом «Пишаємось вами за вірність військовій присязі». Це буде просто концерт, або хіба що сімейний конкурс на голосистість.
Якщо це літературний вечір, то це перш за все вірші і дискусія. Жоден з батьків не почне розмову з урочистої промови і не влаштує до цього виставку "Шевченко в житті нашої сім"ї", а сяде разом з дитиню на дивані і почитає.
Якщо батьки захочуть розповісти дитині про події на Майдані і своє до цього ставлення, то вони не будуть для цього святково вдягатись, прикрашати хату жовто-блакитними кульками і декламувати вірші і грати на баяні. Я просто разом послухають "плине кача". В тишині послухають. І помовчать.
Що можна ще робити разом з дітьми? Ходити на екскурсії, разом майструвати з паперу, з тканини, з дошок, з чоботів, з квітів, шалаші з гілок, робити експерименти хімічні, фізичні, біологічні, бігати по місту з квестом, грати в ігри на змагання та кооперацію, за столом, в спортзалі або на вулиці, перевдягатись в ковбоїв і індіанок, в принців і розбійниць, вдавати себе клоунів і акторів, колупатись в землі, рахувати равликів, пекти хліб і торти, потім їх продавати і купувати на виручені гроші папір, ножниці і клей, варити борщ і разом його їсти, знімати фільми, робити фото, допомагати в лікарні або дитсадку, співати літнім людям, робити танцювальні флешмоби, фехтувати, борюкатись, тощо. Це буде недосконало, можливо, не буде гарно і вишколено, саморобні макети міста будуть криві, "наукові дослідження" наївні, борщ - пересоленим, а дискусія спочатку млява і нецікава. Але це буде продукт дитячого досвіду, найціннішого, що може взагалі бути.
У вас є дитина? А може ви в батьківському комітеті? І в школі проводять формальні заходи в північнокорейському стилі? Протестуйте! Пропонуйте концепцію “Дитина в центрі уваги”.
Оскільки я зараз трохи занурилась в тему патріотичного виховання, то трохи поглиблю концепцію, як це має бути по-людськи. Це має бути цікаво небайдужим батькам і, звісно, вчителям.
Швейцарський педагог Песталоцці казав про виховання дітей - це тільки любов і приклад і більш нічого. Є абсолютно чіткий критерій, як відрізнити псевдопатріотичний псевдозахід від корисного. Те, що батьки будуть робити з дитиною і для дитини, коли залишаться з нею наодинці - це все нормальні виховні заходи: вчити математику, читати книжку, грати в футбол, малювати, сходити в кіно, копати картоплю, майструвати, дискутувати. Це все правильно. Але тільки божевільний батько примусить дитину гарно вдягтись, взяти в руки кольрові прапорці, стати на стільчик і урочистно декламувати щось про небесну сотню або Шевченка, камлаючи - він навчив нас патріотизму. Ну що? Не так? Ну або мама вдома зробить букет і повісить на нього бірку “Слава українським спортсменам!”.
Давайте підсумуєм, що нам треба для патріотичного виховання. Треба відмінити всі примусові патріотично-виховні заходи, уроки мужності, пафосні ушанування. Школі залишити одні маленькі, але важливі рамки - проводити будь-які заходи, але тільки для дітей і заради інтересів дітей, а не держави. Нехай держава сама спочатку розбереться з корупцією, фінансами, реформою і війною. Як тільки діти побачать приклад цієї боротьби дорослих за гідну державу, більших патріотів годі буде уявити.
Концепція всіх заході проста - “Дитина в центрі уваги”. Всі заходи проводяться для дитини - щоб їй було цікаво і вона мала змогу сама зібрати життєвий досвід, рокрити свій потенціал.
Якщо це концерт, то саме такий концерт, який би дітлахи влаштували своїм батькам. Я не уявляю, що вони змогли б прикрасити його гаслом «Пишаємось вами за вірність військовій присязі». Це буде просто концерт, або хіба що сімейний конкурс на голосистість.
Якщо це літературний вечір, то це перш за все вірші і дискусія. Жоден з батьків не почне розмову з урочистої промови і не влаштує до цього виставку "Шевченко в житті нашої сім"ї", а сяде разом з дитиню на дивані і почитає.
Якщо батьки захочуть розповісти дитині про події на Майдані і своє до цього ставлення, то вони не будуть для цього святково вдягатись, прикрашати хату жовто-блакитними кульками і декламувати вірші і грати на баяні. Я просто разом послухають "плине кача". В тишині послухають. І помовчать.
Що можна ще робити разом з дітьми? Ходити на екскурсії, разом майструвати з паперу, з тканини, з дошок, з чоботів, з квітів, шалаші з гілок, робити експерименти хімічні, фізичні, біологічні, бігати по місту з квестом, грати в ігри на змагання та кооперацію, за столом, в спортзалі або на вулиці, перевдягатись в ковбоїв і індіанок, в принців і розбійниць, вдавати себе клоунів і акторів, колупатись в землі, рахувати равликів, пекти хліб і торти, потім їх продавати і купувати на виручені гроші папір, ножниці і клей, варити борщ і разом його їсти, знімати фільми, робити фото, допомагати в лікарні або дитсадку, співати літнім людям, робити танцювальні флешмоби, фехтувати, борюкатись, тощо. Це буде недосконало, можливо, не буде гарно і вишколено, саморобні макети міста будуть криві, "наукові дослідження" наївні, борщ - пересоленим, а дискусія спочатку млява і нецікава. Але це буде продукт дитячого досвіду, найціннішого, що може взагалі бути.
У вас є дитина? А може ви в батьківському комітеті? І в школі проводять формальні заходи в північнокорейському стилі? Протестуйте! Пропонуйте концепцію “Дитина в центрі уваги”.
