![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
progenesПедагогіка (принаймні сучасна німецька) базується на трьох китах: виховання, освіта і соціалізація і маневрує між двома скелями становлення особистості: автономізація і вбудування всуспільство.
Виховання.
В центрі виховання стоять стосунки між вихователем і дитиною. Особливості виховання полягають у тому, що вихователь - також продукт виховання. У кожного вихователя свій історичний досвід, переконання і маразми. А кінцева ціль виховання лежить в десь майбутньому, якого ми не знаєм. Тобто кінцевий результат може бути зовсім не очевидним.
В німеччині виховання виокремилось в щось більш-менш пристойне десь в часи Канта. Згідно його уявленням, людину людиною робить виховання. В самій людині природою закладені якісь здібності, які треба розгорнути. Кант намалював чотири слони виховання: дисциплінування (обмеження дикунства), культивування (набуття вміння і навичок), цивілізування (підгонка під суспільство, маніри, все, щоб особистість була більш-менш стерпна для суспільства) і моралізування (спонукання робити дії з хорошим наміром, карегоричний імператив, вот ето всьо). У Канта також були дві скелі: маневрування між свободою і примусом.
По Канту свобода це абсолютна умова для виховання, але примус також має бути. Він тут зробив хитрий маневр: свободу дозволити майже усюди, але обмежити там, де дітьо собі може нашкодити; пояснити дитині, що примус в дитинстві веде до розширення свободи згодом; досягти своєї мети можна тільки тоді, коли інші також досягнуть своєї мети.
Такі погляди на виховання існували доволі довго, поки не з'явились нові теоретики десь на початку минулого сторіччя. Брецінка, наприклад. Той сказав, що стосунки вихователя з дітьом це суб'єкт-об'єкт стосунки і мають причино-наслідковий зв'язок. Особисті бажання дитини нікого не хвилюють, а кінцева мета виховання залежить від замовника виховання. Що наказали, те й виховаєм - розгами і в куток. Такі авторитарні підходи проіснували до відносно недавнього часу.
Але паралельно десь назрівало прозріння, що діти також люди. І виховання - це перш за все взаємодія вихователя і дитини. Педагогіці сподобалась концепція символічного інтеракціонізму (Крон і Молєнхауер). З цього моменту виховання набуло виразних рис соціалізації, хоч соціалізація в педагогіці окремим пунктом. Тобто виховання - це соціальні дії, які враховують психічні диспозиції дітлахів і пробують їх змінювати, щоб в результаті получилось щось пристойне. Втім, педагогіка, як буцім-то наука, ніяких рецептів виховання насправді не дає, тому що, як я вже сказала вище - у вихователів в голові таргани з минулого, виховання націлене в майбутнє, соціум міняється, цінності міняються. Якщо хочете виховати - треба просто якось взаємодіяти з дітьом, враховуючи його інтереси. Як на мене, то з часів Канта нічого проривного в вихованні більше не сформулювалось.
Освіта.
десь з 18го сторіччя освіта розглядається в контексті культури. Освічена людина - культурна, неосвічена - безкультурна. Як у випадку з Кантом і вихованням, про освіту майже все сказав свого часу Вільгельм Гумбольдт. Спочатку розкритикував педагогіку, де людина виховується для якохось цілей, потреб і необхідностей. Цілі міняються, а розвивати треба пропорційно те, що у кожного закладено природою, не переслідуючи якусь іншу мету, крім просто розвиватись. Причому самовдосконалення є вищим пріоритетом. Загалом ідеї дуже перекликаються з ідеями Григорія Сковороди, причому Сковорода був першим.
Як і у випадку з вихованням, освіта - це взаємодія "Я" і "світу" за допомогою мови. Мова це посередник між людьми, це засіб думання, інструмент формування власної перспективи світу. Іноземна мова - це гуд, каже Гумбольдт. Освіта має бути доступна простому народу. Провів реформу освіти і, можливо я помиляюсь, в результаті якої получилась пруська школа, що лягла в основу сучасної, в тому числі і радянської освіти.
Потім почалась індустріалізація. Освіта епохи неогуманізму перестала відповідати потребам суспільства. Після другої світової філософи взагалі закинули німецькому суспільству, що індивідуалістична освіта відірвала особину від суспільної моралі (через це і газові камери). Коли людина робить з себе щось сама, то це не гут. Треба підпускати до себе чуже і з цим працювати. Крім розгортання особистості, треба культивувати громадську відповідальність. Це все були квіточки, тепер ягідки.
Відносно недавно на зміну емпатичному трактуванню освіти прийшло функціональне: освіта це інвестування в людський капітал. Настала ера економічного імперіалізму по Гері Бекеру. Будь-яка форма освіти це інвестування в робочу здатність індивідууму, яка, в ідеалі, повинна в мабутньому окупитись.
Оскільки держава взяла на себе функцію освіти, а поміряти інвестиції в людський капітал складно, все ж великі зусилля покладено на стандартизацію освіти, тобто чіткого формулювання скільки і чого повинен знати учень на кожному відрізку життя. Особливу увагу надали розробці методик, як ці знання перевірити, а також перевірити кваліфікацію вчителя. Тут можна розгледіти два напрямки. Спочатку проводиться тестування для оцінки середньої температури по палаті, після чого заміряна температура називається нормальною і від неї встановлюється норма виробки знань. Хто вибивається від графіку - потрапляє в аутсайдери.
Наразі мова йде вже менше про освіту загалом, а більше про кваліфікацію учня для майбутнього ринку праці. Ця форма підходу до освіти домінує і наразі, хоч педагогика критикує це все за бездуховність і пропонує альтернативщину на кшалт монтесорі і вальдорфовських шкіл. Головне, аби здоровенькі були. Хоча, як побачите в наступній главі, все не так просто.
Соціалізація.
Педагогіка виокремила соціалізацію десь в період поширення масової освіти. Тобто років 100 тому. Хоча, що значить виокремила? Соціологи просто займались своїми справами, а педагоги примазались. Тобто про Дюркхайма розказувати не буду, перейдем одразу до Бурдьє (раптом хто не чув). Отже, по Бурдьє є економічний капітал (гроші), соціальний капітал (куми, зв'язки, репутація) і культурний капітал (кількість прочитаних книжок, диплом і піаніно вдома). Ці капітали взаємозамінні. Ми ж в курсі: є гроші- купи диплом; є гроші і з'язки - купи звання. Або є диплом (культурний капітал) - іди спробуй заробляти ним гроші. Сума всіх капіталів формує габітус особини у суспільстві. В кожному суспільсві свій набір габітусів. Наприклад:
Має гроші, має диплом, ходить на концерти класичної музики, дружить з прем'єр-міністром, носить костюм і краватку - це один габітус (життя вдалось, будь-якого капіталу навалом).
Або.
Має гроші, диплому не має, але надуті губи, крута тачка і міні-спідниця - це інший габітус (в цьому випадку з культурним капіталом не склалось).
Або.
Бідний, має диплом, ходить на концерти класичної музики, живе в гуртожитку, носить джинси - третій габітус (тут з економічним капіталом швах, мабуть вчений).
Або.
Бідний, диплому не має, ходить в клуб на дискотеку - тут все ясно.
Бурдьє сам з села пробився до академіка, тому займався дослідженням того, як формуються цікасти габітуси і які перешкоди існують в суспільстві для їх зміни. Габітусам не вчать, вони несвідомо засвоюються, людиська їх чітко розпізнають і фіксують в колективі. Ви спитаєте, причому тут педагогіка? Педагогіка прилаштувалась собі збоку. Наприклад, рахує, скільки треба заробляти батькам, щоб дитина мала змогу ходити в музикалку і набувати свій культурний капітал, щоб потім вигідно конвертувати його в дзвінку монету. Про проблеми конвертації капіталів український народ збагнув задовго до Бурдьє: чого ти дурний? Бо бідний. А бідний чого? Бо дурний. Або "Якщо ти такий розумний, чому ти не багатий?"
Висновки.
Педагогіка так собі наука, оскільки погано передбачає наслідки виховання. Коли хтось починає говорити про проблеми освіти, повинен не випускати з поля зору кінцеву мету держави. Держава не розвиває особистість, хоч про це весь час і говорить, а вкладає гроші в майбутнього працівника, який повинен вміти принаймні писати, читати і рахувати. Мало грошей - мало освіти. Про зміст капіталів дитинчати - культурних, економічних і соціальних,- мали б подбати батьки, хоч це все не про щастя в житті.
Виховання.
В центрі виховання стоять стосунки між вихователем і дитиною. Особливості виховання полягають у тому, що вихователь - також продукт виховання. У кожного вихователя свій історичний досвід, переконання і маразми. А кінцева ціль виховання лежить в десь майбутньому, якого ми не знаєм. Тобто кінцевий результат може бути зовсім не очевидним.
В німеччині виховання виокремилось в щось більш-менш пристойне десь в часи Канта. Згідно його уявленням, людину людиною робить виховання. В самій людині природою закладені якісь здібності, які треба розгорнути. Кант намалював чотири слони виховання: дисциплінування (обмеження дикунства), культивування (набуття вміння і навичок), цивілізування (підгонка під суспільство, маніри, все, щоб особистість була більш-менш стерпна для суспільства) і моралізування (спонукання робити дії з хорошим наміром, карегоричний імператив, вот ето всьо). У Канта також були дві скелі: маневрування між свободою і примусом.
По Канту свобода це абсолютна умова для виховання, але примус також має бути. Він тут зробив хитрий маневр: свободу дозволити майже усюди, але обмежити там, де дітьо собі може нашкодити; пояснити дитині, що примус в дитинстві веде до розширення свободи згодом; досягти своєї мети можна тільки тоді, коли інші також досягнуть своєї мети.
Такі погляди на виховання існували доволі довго, поки не з'явились нові теоретики десь на початку минулого сторіччя. Брецінка, наприклад. Той сказав, що стосунки вихователя з дітьом це суб'єкт-об'єкт стосунки і мають причино-наслідковий зв'язок. Особисті бажання дитини нікого не хвилюють, а кінцева мета виховання залежить від замовника виховання. Що наказали, те й виховаєм - розгами і в куток. Такі авторитарні підходи проіснували до відносно недавнього часу.
Але паралельно десь назрівало прозріння, що діти також люди. І виховання - це перш за все взаємодія вихователя і дитини. Педагогіці сподобалась концепція символічного інтеракціонізму (Крон і Молєнхауер). З цього моменту виховання набуло виразних рис соціалізації, хоч соціалізація в педагогіці окремим пунктом. Тобто виховання - це соціальні дії, які враховують психічні диспозиції дітлахів і пробують їх змінювати, щоб в результаті получилось щось пристойне. Втім, педагогіка, як буцім-то наука, ніяких рецептів виховання насправді не дає, тому що, як я вже сказала вище - у вихователів в голові таргани з минулого, виховання націлене в майбутнє, соціум міняється, цінності міняються. Якщо хочете виховати - треба просто якось взаємодіяти з дітьом, враховуючи його інтереси. Як на мене, то з часів Канта нічого проривного в вихованні більше не сформулювалось.
Освіта.
десь з 18го сторіччя освіта розглядається в контексті культури. Освічена людина - культурна, неосвічена - безкультурна. Як у випадку з Кантом і вихованням, про освіту майже все сказав свого часу Вільгельм Гумбольдт. Спочатку розкритикував педагогіку, де людина виховується для якохось цілей, потреб і необхідностей. Цілі міняються, а розвивати треба пропорційно те, що у кожного закладено природою, не переслідуючи якусь іншу мету, крім просто розвиватись. Причому самовдосконалення є вищим пріоритетом. Загалом ідеї дуже перекликаються з ідеями Григорія Сковороди, причому Сковорода був першим.
Як і у випадку з вихованням, освіта - це взаємодія "Я" і "світу" за допомогою мови. Мова це посередник між людьми, це засіб думання, інструмент формування власної перспективи світу. Іноземна мова - це гуд, каже Гумбольдт. Освіта має бути доступна простому народу. Провів реформу освіти і, можливо я помиляюсь, в результаті якої получилась пруська школа, що лягла в основу сучасної, в тому числі і радянської освіти.
Потім почалась індустріалізація. Освіта епохи неогуманізму перестала відповідати потребам суспільства. Після другої світової філософи взагалі закинули німецькому суспільству, що індивідуалістична освіта відірвала особину від суспільної моралі (через це і газові камери). Коли людина робить з себе щось сама, то це не гут. Треба підпускати до себе чуже і з цим працювати. Крім розгортання особистості, треба культивувати громадську відповідальність. Це все були квіточки, тепер ягідки.
Відносно недавно на зміну емпатичному трактуванню освіти прийшло функціональне: освіта це інвестування в людський капітал. Настала ера економічного імперіалізму по Гері Бекеру. Будь-яка форма освіти це інвестування в робочу здатність індивідууму, яка, в ідеалі, повинна в мабутньому окупитись.
Оскільки держава взяла на себе функцію освіти, а поміряти інвестиції в людський капітал складно, все ж великі зусилля покладено на стандартизацію освіти, тобто чіткого формулювання скільки і чого повинен знати учень на кожному відрізку життя. Особливу увагу надали розробці методик, як ці знання перевірити, а також перевірити кваліфікацію вчителя. Тут можна розгледіти два напрямки. Спочатку проводиться тестування для оцінки середньої температури по палаті, після чого заміряна температура називається нормальною і від неї встановлюється норма виробки знань. Хто вибивається від графіку - потрапляє в аутсайдери.
Наразі мова йде вже менше про освіту загалом, а більше про кваліфікацію учня для майбутнього ринку праці. Ця форма підходу до освіти домінує і наразі, хоч педагогика критикує це все за бездуховність і пропонує альтернативщину на кшалт монтесорі і вальдорфовських шкіл. Головне, аби здоровенькі були. Хоча, як побачите в наступній главі, все не так просто.
Соціалізація.
Педагогіка виокремила соціалізацію десь в період поширення масової освіти. Тобто років 100 тому. Хоча, що значить виокремила? Соціологи просто займались своїми справами, а педагоги примазались. Тобто про Дюркхайма розказувати не буду, перейдем одразу до Бурдьє (раптом хто не чув). Отже, по Бурдьє є економічний капітал (гроші), соціальний капітал (куми, зв'язки, репутація) і культурний капітал (кількість прочитаних книжок, диплом і піаніно вдома). Ці капітали взаємозамінні. Ми ж в курсі: є гроші- купи диплом; є гроші і з'язки - купи звання. Або є диплом (культурний капітал) - іди спробуй заробляти ним гроші. Сума всіх капіталів формує габітус особини у суспільстві. В кожному суспільсві свій набір габітусів. Наприклад:
Має гроші, має диплом, ходить на концерти класичної музики, дружить з прем'єр-міністром, носить костюм і краватку - це один габітус (життя вдалось, будь-якого капіталу навалом).
Або.
Має гроші, диплому не має, але надуті губи, крута тачка і міні-спідниця - це інший габітус (в цьому випадку з культурним капіталом не склалось).
Або.
Бідний, має диплом, ходить на концерти класичної музики, живе в гуртожитку, носить джинси - третій габітус (тут з економічним капіталом швах, мабуть вчений).
Або.
Бідний, диплому не має, ходить в клуб на дискотеку - тут все ясно.
Бурдьє сам з села пробився до академіка, тому займався дослідженням того, як формуються ці
Висновки.
Педагогіка так собі наука, оскільки погано передбачає наслідки виховання. Коли хтось починає говорити про проблеми освіти, повинен не випускати з поля зору кінцеву мету держави. Держава не розвиває особистість, хоч про це весь час і говорить, а вкладає гроші в майбутнього працівника, який повинен вміти принаймні писати, читати і рахувати. Мало грошей - мало освіти. Про зміст капіталів дитинчати - культурних, економічних і соціальних,- мали б подбати батьки, хоч це все не про щастя в житті.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2016-03-03 01:18 pm (UTC)Дзякуй вялікі за гэты геніяльны лікбез
no subject
Date: 2016-03-03 01:33 pm (UTC)no subject
Date: 2016-03-03 01:44 pm (UTC)и да, про государство и образование - классно
no subject
Date: 2016-03-03 01:56 pm (UTC)no subject
Date: 2016-03-03 02:19 pm (UTC)no subject
Date: 2016-03-03 02:32 pm (UTC)итала Синявского лагерные дневники. Пишет, что в заключении человек в принципе тоже может быть счастливым. Получил свежее полотенце - счастье.
no subject
Date: 2016-03-03 02:54 pm (UTC)Первая - последовательно убивала себя аддикциями - сценой, славой - когда стало мало наркотиками и дозы росли
второй выживал и сохрянял себя в системе, которая последовательно убивала его - намеренно и целенаправлено.
т е первая была счастлива в те моменты, когда поддавалась аддикции, а второй совсем наоборот - когда ему удавалось в большей мере противостоять машине
no subject
Date: 2016-03-03 03:05 pm (UTC)Хотя спорить с тем, что капитал, хотя бы культурный, дает шансы ощутить счастье от прослушивания партии английского рожка доницетти. Мелочь, а приятно.
no subject
Date: 2016-03-03 03:10 pm (UTC)no subject
Date: 2016-03-03 03:13 pm (UTC)no subject
Date: 2016-03-03 02:50 pm (UTC)no subject
Date: 2016-03-03 03:09 pm (UTC)no subject
Date: 2016-03-03 03:13 pm (UTC)no subject
Date: 2016-03-03 03:23 pm (UTC)no subject
Date: 2016-03-03 05:25 pm (UTC)Наше слово освіта - красиве. А все, що зараз за ним стоїть, - ні.
no subject
Date: 2016-03-04 07:23 am (UTC)no subject
Date: 2016-03-05 12:54 pm (UTC)ну от я давно кажу, що точка реформування освіти лежить поза цією самою освітою... І всі "давайте зберемося, і подумаємо!" не працюють, поки немає замовлення від батьків та держави.
no subject
Date: 2016-03-05 03:15 pm (UTC)!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!