progenes | Про "Шидеври..."

Вирішила нагадати про себе на випадок, якщо в цьому ЖЖ ще хтось залишивсь. А то я баню, мене суспендять, войнушка розгорнулась не на жарт. Скоро замість бложиків на цьому унилому сервісі будуть одні трупи. Отже, сьогодні буде екскурсія в гуманітарні надра укрсучліту за одним симпатичним блискучим камінчиком. Щоб мене не пізнали, я дозволю собі загримуватись під кращих вітчизняних

Якщо б мені довелось оказаця на безлюдному острові і можна було взяти тільки одну книжку, то я без вагання взяла б книжку "Шидеври світової літератури. Хрестоматія доктора Падлючча. Том 1" Михайла Бриниха. Об'ясняю. Це такий поживний концентрат. З одного боку, кажний раз, коли читаєш, то как би подумки прокручуєш вже раніше прочитані літературні шидеври в голові. Вони оттуда нікуди не ділись, через це їх просто ізвлєкать за допомогою хрестоматії. При цьому відбуваєця це легко і невимушено.

Во-пєрвих, інструкція по ізвлєчєнію написана чудєйснішим суржиком, каторий не требує додаткових енергоємких мозкових зусиль для розбору гіганської свалки ненужних слів в мовному центрі, послєцтвій імперської -сифікації, ужасов -їнізації, наслідків -міграції та слідів -разованія. Карочє, все егаль.

Во-вторих, тєкст ізобілує дотепними жартами щитай в кажному реченні, і, шо інтєрєсно, пошті не встрічаються бородаті баяни і приколи тоже не повторяюця (пошті). В-третіх, доктор Падлюччо послідовно самоіронічний, уникає назідатєльного тону, не вкручує надмєнно шурупи літературних знань в черепні коробки читачів. Не подобається - не читай, іди он лучче подихай свіжим повітрям або піди з'їж мороженого.

І наканєц, я обнаружила скритий ефект, дуже важний для читатєля на безлюдному острові - після надцятого перечитування читаю опять як зовсім нову книжку. То єсть інструкція чудєсним образом не сохраняється ні в оперативній памняті, ні в рам драйві. Через це вобше не виникає привиканія, читаєш кажний раз ніби вперше і кайф остаєця насищеним і яскравим. Можна ще откривать книжку в будь-якому місці і читать, не дуже обращаючи вніманіє на зміст, а тупо пертись від приколів.

Єслі серед нас все ще остались якісь сноби, які скажуть, шо Фауста треба читать чистою вишуканою українською в перекладі Лукаша, або ще краще в оригіналі , то я вам скажу, шо ми сільно ошибаємся. От напрімєр, шоб пронікнутись атмосферою Гьотє до мозга костєй, я читала і в оригіналі, і в ауербахський келєр спускалась, і вальпургієву ніч празнувала, і на блоксбергу топталась, і пару оперних постановок с пєснямі і плясками. І не бєрьот. Цього понеділка поймала учительку дойча, підступно нагодувала борщем і спитала украдчіво - в чьом же прікол цієї німецької літературної гранітної плити? Так вона каже, шо в школі діти гризуть її приблизно год, но рідко який прилєжний учень догризає дето до 30% поніманія. Так от, доктор Падлюччо розжовує для вас кварц, польовий шпат та плагіоглаз до тих же 30% поживної кашици без будь-яких зусиль, з шутками і прибаутками всього за 15 мінут читання.

Ось вам, напримєр, читатєльска проба про Дракулу, кому шкода одразу потратити гроші на нормальну аналогову книжку.

Кажуть, шо Падлюччо ще написав "Шидеври вкраїнської літератури. Том 1", то я хочу купити. Нікада не знаєш, коли попадеш на безлюдний острів. Ну і ще є ніхароші слухи, шо Бриних готує на Падлючча замах, так шо треба поспішити.

І шоб завершити тєму приємлємості суржика. Суржик - це українська реальність. Не можна робити вигляд, що його не існує, або це якесь негативне явище. Суржик - це жива мова, якою розмовляють наші батьки, баби Гані, тітки Галі і дяді Пєті. І розмовляли так всєгда, ще до того, як рішили вивчити своє чадо в могилянці на культуролога. Якби Котляревський не рішив перелицювати Енеїду на середньонаддніпрянські говори, то ще непонятно, шо б ми сьодні називали українською мовою. Може і колись тоже умніки казали, шо це не язик, а зараз бач,читаєш про парубка моторного, щитай хох-україніш.