Воду в ступе

[progenes]

В то время, как рядовой украинец гадает будет ли дефолт или не будет, академия наук Украины выбрала новых академиков. Волну на порочную в корне структуру гнали уже давно. В 2006 году высказались даже в Nature о надеждах на перемены в украинской науке. Вроде как с такой трибуны шансы больше докричаться. Однако с тех пор ничего не поменялось, а кое-что даже ухудшилось. Например, в этом году выборы в академию проходили без предварительного опубликования списков кандидатов.

Хотя здоровые силы еще есть и теплятся они тут. Как раз вышла замечательная статья об оценке качества академии и академиков исходя из индекса цитирования, как критерия. Результаты плачевны.
Судя по индексу цитирования статей украинских ученых на душу населения мы практически позади планеты всей. Если завтра, например, провести черту по индексу цитирования и отрезать все, что ниже (не скажу ниже чего), но останется примерно 10%, вклад которых в процесс мирового начного познания ощутим, а потерю остальных 90% мир не заметит совершенно. Можно спорить, насколько индекс цитирования достоверный критерий, но хотя бы факт публикации в реферируемом журнале необходимое условие для внесения идей в мировой дискуссионный процесс. В общем, любителям рейтинов можно посмотреть на уровень академиков и сделать соответствующие выводы. Хотя там даже есть чем гордиться и это не гуманитарные науки.

Из хороших новостей. В ЖЖ опять объявился палеонтолог, эволюционист и хороший ученый Александр Марков macroevolution. Кто еще не зафрендил, то я не понимаю почему.

Comments

[barcaroly.livejournal.com]

Прийшов до висновку, що наростити індекс цитування видання можна, якщо навколо нього наявна спільнота авторів (можете назвати це науковою школою), а також певними діями з боку редакції (наприклад, певними вдосконаленнями звичних вимог до цитування в текстах тощо). Це аж ніяк не заперечує трьох можливостей, які ви назвали (лише дві назвали, до речі).

Однією з побачених мною можливостей була пропозиція переіменування журналу якраз англійською і таким чином, щоб у назві були присутніми певні ключові слова, а не називати його простим калькуванням з московського аналога. Додаткова вимога - щоб ця англійська назва починалася з літери А :) Можете сприймати це як жарт.

Мені здається, що ви спрощуєте модель, заявляючи, що цитування залежить лише від якості статей.

А чи є воно також функцією накладу або кількості передплатників (інтернетний аналог - відвідуваність), наявності журналу в бібліотеках і відповідно каталогах в установах, де також досліджують цю тематику (інтернетний аналог - присутність в каталогах та в індексах пошукових машин) і т.д.?

Давайте уявимо, що одну і ту ж статтю (тобто якість її однакова) Ви маєте можливість опублікувати в київському профільному виданні, московському і американському. Для мене очевидно, що найвищу цитацію одна й та ж за якістю стаття отримає в останньому випадку і найнижчу в першому. Це так, чи я механічно переношу інтернетні закономірності на офлайн?

Але головний висновок дещо інший. Науковці в нас такі розумні, що строєм ходити вже не можуть. Ось ви погодились би на брутальне втручання стороннього (редактора) в назву вашої статті, її стислий опис і ключові слова, наприклад?

[progenes.livejournal.com]

1. навколо нього наявна спільнота авторів. Це як? Не зрозуміла! Кожен журнал це і так спільнота наукових авторів.

2. а також певними діями з боку редакції (наприклад, певними вдосконаленнями звичних вимог до цитування в текстах тощо). Як редакція може вдосконалити вимоги до цитування? Я сама вирішую, кого я цитую, а кого не цитую. Чи що ви мали на увазі.

3. Однією з побачених мною можливостей була пропозиція переіменування журналу якраз англійською і таким чином, щоб у назві були присутніми певні ключові слова, а не називати його простим калькуванням з московського аналога. Додаткова вимога - щоб ця англійська назва починалася з літери А :) Можете сприймати це як жарт.

Я і сприймаю це як жарт. Я ніколи не шукаю по назвам журналів. Я ще не бачила науковця, який шукає статтю по назвам журналів. Навіть якщо журнал в базі даних написаний як "Tsitilogia i genetyka" , мене цікавить автор і зміст.

4.Мені здається, що ви спрощуєте модель, заявляючи, що цитування залежить лише від якості статей.

Ви просто мабуть не уявляєте, як науковці шукають статті.

[barcaroly.livejournal.com]

> Ви просто мабуть не уявляєте, як науковці шукають статті.

4. Саме так. Тому спілкування з Вами для мене цікаве. Є в лінгвістів такий метод - робота з інформантом :) Як пошуковці та редактори(живі) працюють уявляю, як звичайний користувач шукає - теж, а ось з науковцями досі не склалося :)

1. Це або група яка розробляє спільну проблему і тому часто (цілком природньо) одне на одного посилаються, або, що значно ефективніше, дві дискутуючі групи авторів, які активно посилаються одна на одну в процесі наукової дискусії. Ось ви навіть в процесі цього діалогу декілька раз мої висловлювання процитували. В процесі наукового діалогу це були б посилання, оформлені за всіма правилами.

Інтернетний аналог - хохлосрач, наприклад. :) Як зробити так, щоб ця дискусія відбулася саме на шпальтах видання - це вже справа редакції, НМД.

2. а як би віднеслися до прохання редакції за можливості посилатися хоча б на свої попередні статті в цьому журналі N, коли публікуєте наступну в журналі К? Звичайно, якщо це доречно. Краще, звичайно, на колег, але можна й на себе. Чи таке серед науковців не прийнято?

3. між тим, в тій галузі, яку я розглядав і тоді, коли я її розглядав, користувалися не пошуком по закритих базах, а пошуком по предметних та алфавітних каталогах на карточках, на жаль. Тому я, звичайно, сам трохи поіржав над такою "оптимізацією", але не забракував. І в інтернеті доводилося цим користуватися, чого вже там.

Дякую за роз'яснення.

[progenes.livejournal.com]

1. Теоретично так насправді і відбувається. Тільки подібне гуртування стосується радше наукової теми, ніж конкретного журналу, який охоплює цілий ряд тем. Я посилаюсь на ті статті, які стосуються обговорення результатів моєї роботи. Індекс цитування піднімаєть, коли автор пише базову статтю з новими принциповими відкриттями, яку цитує не невелика група, а велика когорта вчених. Це проривні статті, які часто визначають вектор наступного наукового пошуку цілого напрямку.

2. Я б віднеслась негативно на будь-які прохання редакції когось процитувати, навіть і себе. Серед науковців самоцитування трапляється, але це поганий тон, коли в дискусії посилаєшся тільки на свої попередні доробки, або коли не цитуєш базові і ключові доробки колег. Звісно, багато хто з науковців так хитрує, автоматично піднімаючи рівень свого власного цитування і знижуючи рівень цитувань колег. Але це одразу помітно в статті і впливає на загальну репутацію серед кола вузьких спеціалістів по даній тематиці. Такі вчені успіху у майбутньому не мають.

3. Ну це навіть не вчорашній, а позавчорашній день.

[barcaroly.livejournal.com]

1. Ну, я здогадуюсь, що практично дещо інакше :) Є досить багато дисциплін, яким не світять великі прориви в найближчі роки. Так, степ бай степ. Якщо в вашій галузі прориви можливі, вам пощастило.

2. Дякую за роз'янення етичних питань.

3. Маємо те, що маємо. Ваші б слова та керівництву наших наукових бібліотек до вух. Навіть б-ка Вернадського не скоро все в електронний формат переведе.

[shao-s.livejournal.com]

Однією з побачених мною можливостей була пропозиція переіменування журналу якраз англійською і таким чином, щоб у назві були присутніми певні ключові слова

Ви не перший, хто шукає простого рішення складної задачі.

Є в сфері мого професійного інтересу два журнали: Journal of Physiology (London) http://jp.physoc.org/
та Journal of Physiology (Paris)
http://www.elsevier.com/wps/find/journaldescription.cws_home/523852/description#description

Французський кілька десятиліть виходив на французській мові, і з іншою (не перекладом) назвою. І його індекс цитування був постійно в 3-4 рази нижче, ніж у англійського. Потім в редакції у французів запанували саме такі думки, як ваша. Перейшли повністю на англійську мову, змінили назву на англійську з відповідним ключовим словом. І що? І все те саме: відставання по ІЦ від лондонського в 3-4 рази.

Висновок: ніякі зусилля, окрім поліпшення якості статей, помітного позитивного впливу на індекс цитування наукового журналу не мають.

[barcaroly.livejournal.com]

Дякую за приклад. Втім, висновок ваш вважаю поспішним.

Якщо розглянути дії французької редакції з точки зору неймінгу, вони повелися як типові кібесквоттери, що забивають імена конкурентів в інших доменах в надії на помилку набору адреси. Ну ось google.ua, наприклад, в такому стані зараз знаходиться.

Тобто аналіз ситуації мені здається правильним, дії для подолання - хибними. Брендом видання теж треба було б опікуватися. А так вийшло, "Це не той справжній Журнал Психології, а з Парижу". Тобто рішення не бездоганне й про чистоту досліду не йдеться.

До того ж ви не вказали, чи мали французи й англійці рівні:
наклад
обсяг
періодичність

і чи не корелюють ці дані з індексами цитування. Це хтось перевіряв?

Про доцільність перекладу статей англійською навіть сперечатися не хочеться. Але в мене виникло питання про зворотні переклади й можливість передруків.

Чи прийнято в науковому середовищі публікувати локальні переклади отих проривних статей? Як посилаються в таких випадках? Чи може автор друкувати одну статтю в декількох виданнях? Тощо.

[shao-s.livejournal.com]

Читайте уважніше: не "Журнал Психології", а "Журнал Фізіології".
Тепер по суті справи.
Періодичність виходу у французів вища: раз в 10 днів проти 2 рази на місяц в англійців.
Обсяг номеру приблизно рівний.
Наклад зараз значення не має. Тому що в паперовому вигляді вже ніде (навіть у нас в Україні) журнали по прямому призначенню практично не використовуються. Як максимум, для роздавання автографів на авторських екземплярах. Тому саме паперовий наклад у сучасних наукових журналів є дуже малим (від однієї-двох сотень до однієї-двох тисяч, але останні дуже рідкісні). Наукова ж робота ведеться по електронним примірникам. Зокрема тим, що знаходяться пошуком на http://www.ncbi.nlm.nih.gov/sites/entrez - це для природничих наук та медицини, але такі самі системи є для гуманітаріїв, фізиків, і т. ін. Більш того, вже близько 20-25% наукових журналів на папері не виходять взагалі.
Про дослідження не чув, але і по моїм відчуттям, і по викладеним фактам здається, що помітної кореляції перерахованих вами показників з індексом цитування немає.

Публікування перекладів статей локалізованими мовами квітло за радянської влади: на тому, що називалось "реферування", годувалась чимала спільнота англомовних наукових співробітників, а радянський (згодом російський) ВИНИТИ, що випускав реферативні збірки, був інститутом-монстром. Тепер, з розвитком інтернету та розповсюдженням англійської мови, дана сфера практично відмерла. Частково переродившись в "перескази" в розділах "наука та технології" у масових виданнях, котрі вважають себе "серйозними". Але там журналісти пишуть таке, що науковець, прочитавши, починає рвати волосся по всіх місцях на тілі - сам мав чимало скандалів з журналістами на цю тему, зокрема в ЖЖ. Друкувати одну статтю в кількох виданнях заборонено. Тих, кого на цьому ловлять (навіть не на друку, а на відправленні ідентичних текстів в різні журнали одночасно), звичайно карають. Стандартно - забороною на друк в цих журналах на 1-5 років. Ну, і досить потужним тиском "громадської думки". В науковому середовищі це вважається неприпустимим.